ТЕМА. Розвиток податкової системи України.

Відродження податкових відносин в Україні почалось в 1991 році з прийняттям Закону УРСР «Про систему оподаткування», в якому були закладені основні принципи побудови податкової системи.

Перші спроби створення власної податкової системи були зроблені в 1990 році, із зародженням підприємництва, нових форм власності та різних форм організації виробництва. В цей час на базі регіональних відділів державних доходів у фінансових органах були створені податкові інспекції, які підпорядковувались Міністерству фінансів України. Але із зростанням кількості потенційних виробників продукції та збільшенням обсягів реалізації продукції робіт та послуг на внутрішньому та зовнішньому ринках спроби хаотичного удосконалення структури податкових органів не давали позитивних результатів, що спричинило розвиток тіньового бізнесу, який сприяв значному вивозу за межі України її національного багатства.

Тому цілеспрямоване формування власної податкової системи в Україні почалося з 1992 року, і умовно процес становлення податкової системи України можна поділити на три етапи: І етап — 1992 - П93 роки; II етап — 1994 - 1999 роки; III етап — 2000 - по сьогоднішній день.

/ етан — поява нових видів податків: податок на дохід, податок на до дану вартість. Сформовані три концепції перспективного розвитку податкової системи України.

Суть першої концепцій' полягає в оподаткуванні оплачених обсягів реалізації, із застосуванням системи диференційованих ставок, залежно від сфери і виду діяльності;

Друга концепція розроблена Головною державною податковою інспекцією, Міністерством фінансів та Міністерством економіки України. В її основі закладено існування податку на прибуток за єдиною ставкою на рівні 30-35 %, з пільгами для інвестиційної діяльності; зменшення ставки з податку на додану вартість до 20 %; чітке розмежування податків на загальнодержавні і місцеві; перехід в оподаткуванні фізичних осіб до сукупного річного доходу як об'єкта оподаткування. Засновником третьої концепції є Український союз промисловців і підприємців. Аналогічна з другою концепцією, але акцент поставлений на значні пріоритети для виробників продукції та товарів.

До початку 1993 року податкова система розвивалася згідно з другою концепцією. У 1993 році були прийняті два закони — «Про податок на прибуток» та «Про оподаткування доходів підприємств і організацій». Ставки за цими податками відповідали нормам першої концепції, що значно збільшило податковий тягар на виробника.

// етап — сформовані чіткі податкові механізми, до існуючих податків добавили податок на промисел. Остаточно узаконена система місцевих податків та зборів із прийняттям Декрету КМУ «Про місцеві податки і збори» від 20. 05. 1993 року. Внесені зміни та доповнення до Закону України «Про систему оподаткування», прийняті в 1997 році Закони України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість».

/// етап — набрав чинності Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» у 2001 році, з 2004 року вступили в дію Закони України «Про податок з доходів (язичних осіб»; внесені зміни до закону «Про оподаткування прибутку підприємств», яким зменшено ставку податку до 25 % Пройшли і інші прогресивні зміни у напрямку зменшення податкового тягаря.

3.3. Державна податкова служба України

Закон Української РСР «Про Державну податкову службу в Українській РСР» було прийнято Верховною Радою Української РСР 4 грудня 1990 року, що набрав чинності з січня 1991 року. Проте цей Закон ще не відповідав реальному змісту і завданням податкового контролю незалежної країни. У 1991 році відбулося остаточне закріплення Української державності. Було змінено офіційну назву держави. Тому до Закону «Про державну податкову службу в Українській РСР» вище вказаного 7 липня 1992 року Верховною Радою України було внесено зміни, які стосувалися вдосконалення структури податкової служби і закріплення правових засад її діяльності як спеціального податкового органу незалежної держави. Цим законом податкова служба була підпорядкована Мінфіну України.

Подальші економічні зміни, які відбувалися в нашій державі, розвиток податкової, бюджетної і фінансово-кредитної систем поставили державу перед необхідністю вдосконалити роботу державної податкової служби. Тому у грудні 1993 року Верховною Радою України було прийнято нову редакцію Закону України «Про Державну податкову службу в Україні», якою було визначено статус Державної податкової служби в Україні, її структуру, функції та повноваження.

Після Указу Президента України від 22 серпня 1996 року № 760 «Про утворення Державної податкової адміністрації України та місцевих державних податкових адміністрацій» змінюється статус Державної податкової служби. Згідно з Указом на базі органів Державної податкової інспекції утворена Державна податкова адміністрація. Указом встановлено, що до правового врегулювання статусу державних податкових адміністрацій вони здійснюють функції та повноваження державних податкових інспекцій, передбачені Законом України «Про Державну податкову службу в Україні» та іншими законодавчими актами.

Державній податковій службі України притаманні незалежний контроль за дотриманням податкового законодавства, вертикальна структура підпорядкованості, що обумовлює чітку централізацію системи податкових органів, єдність системи контролю податків і зборів. Свою діяльність вона здійснює згідно з Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів з питань оподаткування.

Система Державної податкової служби України об'єднує в ієрархічній підпорядкованості Головну державну податкову адміністрацію України, державну податкову адміністрацію Автономної Республіки Крим та обласні податкові адміністрації, інспекції у містах та районах.

Центральним органом управління є державна податкова Адміністрація України, що підпорядковує ДПА в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києва та Севастополя, яким в свою чергу підпорядковані державні податкові інспекції у місті.

Тема : Податок з доходів фізичних осіб.

Основним прямим податком з фізичних осіб в Україні є прибутковий податок.

Платником податку є фізичні особи незалежно від віку, громадянства та інших ознак, що мають самостійне джерело доходів.

Об’єктом оподаткування є :

- у громадян, що мають постійне місце проживання в Україні – сукупний оподаткований дохід за календарний рік, який складається з місячних сукупних оподаткованих доходів, отриманих з різних джерел як на території України так і за її межами;

- у громадян, які не мають постійного міста проживання в Україні – дохід, отриманий з джерел в Україні.

Ставка прибуткового податку від сукупного оподаткованого доходу 15%.

При розрахунку податку слід звернути увагу на податкові, соціальні пільги для громадян України. Вони надаються при сукупному оподаткованому доході до 1220 грн. і становлять 434.50грн., тобто 50% від мінімальної оплати праці (869,00 грн.).

Податок розраховується після вирахування з сукупного оподаткованого доходу суми внеску в Пенсійний фонд, в Фонд соціального страхування при тимчасовій втраті працездатності, в Фонд Соціального страхування на випадок безробіття.

ПДФЛ= (СОД – СВ-ПСП) , де

ПДФЛ - прибутковий податок з громадян

СОД - сукупний оподаткований доход,

СВ –соціальні виплати,

ПСП – податкова соціальна пільга.

Тема : Акцизний збір.

Платниками акцизного збору на алкогольні напої та тютюнові вироби є:

1. Суб’єкти підприємницької діяльності, а також їх філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) – виробники підакцизних товарів (послуг) на митній території України, у тому числі з давальницької сировини.

2. Нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України безпосередньо або через їх постійні представництва чи осіб, прирівняних до них згідно із законодавством.

3. Будь-які суб’єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, а також їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності внесених до них іноземних інвестицій.

4. Фізичні особи – резиденти або нерезиденти, які ввозять (пересилають) підакцизні речі або предмети на митну територію України у вигляді супроводжувального або не супроводжувального багажу, а також фізичні особи, які одержують такі підакцизні речі (предмети), переслані (надіслані) із-за митного кордону України у вигляді поштових чи інших відправлень або не супроводжувального багажу, в обсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного провезення (пересилання) для таких фізичних осіб, визначені митним законодавством.

5. Юридичні або фізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів.

Акцизний збір обчислюється:

a) заставками у процентах до обороту з продажу:

- товарів, що реалізуються за державними фіксованими та регульованими, що реалізуються за державними фіксованими та регульованими цінами,

- виходячи з їхньої вартості за цими цінами без урахування торговельних знижок, а також сум податку на додану вартість.

b) у твердих сумах з одиниці реалізованого товару (продукції).

Платники щомісячно, не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, складають і подають до державних податкових інспекцій за місцем свого знаходження (реєстрації) розрахунки акцизного збору.

Строки подання розрахунку акцизного збору, а відповідно і строки сплати (доплати) акцизного збору, які припадають на вихідний (неробочий) або святковий день, переносяться на перший робочий день після вихідного або святкового дня. У разі подання платником розрахунку акцизного збору поштою, датою подання слід вважати дату відправлення розрахунку рекомендованою кореспонденцією (за поштовим штемпелем і квитанцією).

Суми акцизного збору, що підлягають сплаті, визначаються платниками самостійно відповідно до чинного законодавства і сплачуються до бюджету.

Тема: Облік та розрахунок фіксованого сільськогосподарського податку.

Платниками фіксованого сільскогосподарського податку є сільскогосподарські підприємства різних форм власності.

Ставка податку з одного гектару сільскогосподарських угідь встановлюється в процентах до їх грошової оцінки в таких розмірах:

- для ріллі, сіножатей та пасовища – 0,5%;

- для багаторічних насаджень – 0,3 %;

Платники податку протягом звітного (податкового) року щомісячно до 20 числа сплачують у бюджет фіксований сільскогосподарський податок. Суму податку перераховують до бюджету з розбивкою за періодами:

- I квартал – 10 %;

- II квартал – 10 %;

- III квартал – 50 %;

- IV квартал – 30 %.

Розрахунок фіксованого сільскогосподарського податку підприємства складають за типовою формою самостійно і подають податковій инспекції станом до 1-го лютого наступного року.

Тема: Облік та звітність про податок на додану вартість (ПДВ).

Податок на додану вартість – це основні надходження до бюджету. Платниками податку на додану вартість є суб’єкти підприємницької діяльності та юридичні особи, які зареєстровані податковою інспекцією як платники податку на додану вартість, тобто їм призначений індивідуальний податковий номер. Платником податку є особа ( в тім числі і сільськогосподарський товаровиробник), обсяг оподаткованих операцій з продажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Податкова база – вартість, додана на кожній стадії виробництва та реалізації товару (робіт, послуг).

Згідно законодавства ставка податку на додану вартість 20 % до вартості реалізації (продажу) та придбання товарів (робіт, послуг).

Платник податку зобов’язан надати покупцю податкову накладну, яка є звітним документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна видається в разі продажу товарів (робіт, послуг) покупцю, та реєструється у Реєстрі продажу товарів (робіт, послуг).

У Реєстрі продажу товарів (робіт, послуг) визначається податкове зобов’язання підприємства за звітний період.

В разі придбання товарів (робіт, послуг) отримані податкові накладні реєструються у Реєстрі обліку придбання товарів (робіт, послуг), де визначається податковий кредит за звітний період.

Ведення детального обліку придбання та продажу товарів (робіт, послуг) значно спрощує процес підготовки декларації з податку на додану вартість. Дані Реєстрів обліку продажу та придбання і декларації з податку на додану вартість взаємопов’язані.

Декларації з податку на додану вартість складаються з трьох розділів:

1. Податкові зобов’язання – складаються згідно Книги обліку продажу товарів (робіт, послуг).

2. Податковий кредит – складається згідно Книги обліку придбання товарів (робіт, послуг).

3. Розрахунки з бюджетом за звітний період – визначається розмір податку на додану вартість, який повинно сплатити підприємство.

Цей розмір визначається як різниця між сумою податкових зобов’язань та податкового кредиту. Якщо результат позитивний, то підприємство сплачує податок до бюджету (або перераховує кошти на свій спецрахунок, який відкритий у банку за результатами операцій першої та другої облікової групи).

Тема: Податковий облік прибутку підприємств.

Отриманий прибуток є джерело розвитку матеріально-техничної бази і соціального розвитку колективу, а також важливе джерело формування державного бюджету України.

Прибуток визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат.

С 01.01.2004 року прийнята єдина ставка оподаткування для підприємств – суб’єктів підприємницької діяльності всіх форм власності – 25% об’єкта оподаткування.

Валовий дохід має наступні надходження:

- виручка від продажу власної продукції (послуг, робіт);

- доходи від операцій з цінними паперами, валютними цінностями, борговими зобов’язаннями;

- від операцій із землею;

- приріст балансової вартості запасів;

- одержані суми штрафів, неустойок, пені;

- доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги;

- доходи від урегулювання сумнівної і безнадійної заборгованості.

До валових затрат відносять:

- усі витрати пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції;

- на утримання та єксплуатацію об’єктів соціальної інфраструктури;

- пов’язані з поліпшенням основних засобів;

- за операціями із борговими забов’язанностями із валютними цінностями;

- на благодійні цілі;

- заохочувальні на оплату праці;

- сумии безнадійної дебіторської заборгованності;

- суми сплачених або нарахованих податків, зборів, обов’язкових платежів.

Облік валових доходів і валових витрат підприємства ведеться у “Книзі обліку валових доходів і валових витрат”.

Платники податків не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом, подають до податкового органу декларацію про прибуток підприємства. Вона складається зростаючим підсумком з початку звітного фінансового року, в тисячах гривень з одним десятичним знаком.

Як додаток до декларації прикладається (12) спеціальних типових таблиць.

Для розрахунку амортизаційних відрахувань слід пом’ятати, що на старі основні засоби річні норми відрахувань 1 група 03 – 5%; 2 група 03 – 25%; 3 група 03 – 15% ; на нові основні засоби, придбані з січня 2004 року по-квартальні норми відрахувань 1 група 03 – 2%, 2 група 03 – 10%, 3 група 03 – 6%,4група -15%.

Податок = (Валовий доход – Валові витрати – Амортизаційні відрахування” х 25 %.

Тема: Облік обов’язковий платежів підприємств та порядок складання звітності.

До обов’язкових державних платежів підприємств відносяться:

1) Збір до державного Пенсійного фонду України. Об’єктами обчислення є фактичні витрати на оплату праці найманих робітників.

Ставка збору встановлена у розмірі 33.2% від об’єкта опопдаткування; 42 % для підприємств, які сплачують єдиний податок; 4% - для підприємств, на яких працюють інваліди.

Залежно від розміру оплати праці фізичних осіб встановлено ставка збору у розмірі 2%.

Розрахунок подається щомісячно.

2) Збір до Фонду Соціального страхування на випадок тимчасової непрацездатності.

Ставка встановлена у розмірі 1.6 % від фактичних витрат на оплату праці робітників, в СОД не включають оплату по листу непрацездатності починая з шостого дня хвороби.

Фізичні особи сплачують внесок до фонду у розмірі 0,5% СОД < прожиткового мінімуму.; 1% СОД> прожиткового мінімуму. Розрахунок подається поквартально.

3) Збір у фонд соціального страхування на випадок безробіття.

Ставка збору встановлена у розмірі 1.4 % від фактичних витрат на оплату праці робітників та в розмірі 0,6 % від СОД, крім оплати праці працюючим пенсіонерам.

Розрахунок подається поквартально.

4) Збір у фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань.

Ставка збору встановлена від 0,2% до 13,9% від фактичних виплат, на оплату праці в залежності від риску виробництва.

Фізичні особи внесок не сплачують.

Перерахування у фонди одночасно з одержанням коштів в установах банків на оплату праці.

Тема: Єдиний податок.

Платниками єдиного податку можуть бути юридичні та фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які самостійно обрали єдиний податок як спосіб оподаткування отриманих ними доходів і держали відповідне свідоцтво від органу державної податкової служби.

Право запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, яка передбачає можливість сплати єдиного податку, мають такі суб’єкти малого підприємництва:

· Фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис.гривень,

· Юридичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн.гривень.

Об’єктом оподаткування для юридичних осіб є сума виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору, а також податку на додану вартість залежно від рішення платника єдиного податку щодо ставки.

Для фізичних осіб ставки єдиного податку встановлюються місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності та не може становити менш ніж 20 гривень та більш ніж 200 гривень на місяць. У разі, коли фізична особа здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, вона отримує одне свідоцтво і сплачує єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки. У разі, коли фізична особа – платник єдиного податку - здійснює підприємницьку діяльність з використання найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів її сім’ї, ставка єдиного податку збільшується на 50% за кожну особу.

Юридична особа самостійно обирає одну з таких ставок єдиного податку:

v 6% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору в разі сплати податку на додану вартість,

v 10% суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, в разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа та юридичні особи – сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Юридичні особи – платники єдиного податку за результатами господарської діяльності зі звітний (податковий) період (квартал) подають до 20 числа місяця, що настає за звітним (податковим) періодом, до органу державної податкової служби розрахунки про сплату єдиного податку, акцизного збору і, в разі обрання ними єдиного податку за ставкою 6%, розрахунок про сплату податку на додану вартість, а також платіжні доручення на сплату єдиного податку за звітний період з позначкою банку про зарахування коштів.

Суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа, яка сплачує єдиний податок, звільняється від обов’язку нарахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов’язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім’ї . Доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов’язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім’ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Платники єдиного податку не сплачують такі види податків і зборів:

§ Податку на додану вартість, окрім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6%,

§ Податку на прибуток підприємств,

§ Податку на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - суб’єктів малого підприємництва),

§ Плати (податку) за землю,

§ Збору за спеціальне використання природних ресурсів,

§ Збору на обов’язкове соціальне страхування,

§ Відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України,

§ Комунального податку,

§ Податку на промисел,

§ Збору на обов’якове державне пенсійне страхування,

§ Збору на видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг,

§ Внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів,

§ Внесків до державного фонду сприяння зайнятості населення,

§ Плати на патенти

Тема: Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Платниками збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства є суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності й підпорядкування, які реалізують в оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольні напої та пиво.

Об’єктом оподаткування є виручка, одержувана від реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольні напої та пива.

Ставка збору становить 1% від виручки, одержуваної від реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі алкогольні напої та пива.

Збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства платники сплачують на спеціальній рахунок Державного казначейства України щомісячно до 15 числа, що настає за звітним місяцем.

Тема: Збір за забруднення навколишнього природного середовища.

Мета: Познайомитися з методикою розрахунку збора за забруднення навколишнього природного середовища та складанням звітності.

Методичні рекомендації:

Платниками збору за забруднення навколишнього природного середовища є суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, в тому числі їх об’єднання, філії, відділення та інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої територіальної громади, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи в країні, громадяни, які здійснюють на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони викиди і скиди забруднювальних речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів.

Об’єктами обчислення збору за забруднення навколишнього природного середовища є:

- для стаціонарних джерел забруднення – обсяги забруднювальних речовин, які викидаються в атмосферу або скидаються безпосередньо у водний об’єкт, та обсяги відходів, що розміщуються у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах,

- для пересувних джерел забруднення – обсяги фактично використаних видів пального, внаслідок спалення яких утворюються забруднювальні речовини.

Нормативи збору за забруднення навколишнього природного середовища встановлюються як фіксовані суми в гривнях за одиницю основних забруднювальних речовин та розміщених відходів.

Норматив збору для: обладнання та приладів, що містять ртуть, елементи з іонізуючим випромінюванням – 55 гривень/1 одиницю, люмінесцентних ламп – 1 гривня/ 1 одиницю.

За розміщення відходів, на які не встановлено класів небезпечності, береться збір, встановлений за розміщення відходів першого класу небезпечності.

Суми збору, що справляється за скиди, викиди пересувними джерелами забруднення та розміщення відходів, обчислюються платниками щоквартально наростаючим підсумком від початку року на підставі затверджених лімітів, виходячи з фактичних обсягів скидів, нормативів збору та коригувального коефіцієнта.

Щорічні розрахунки збору на наступний рік (прогнозні) подаються платниками до органів державної податкової служби за попереднім погодженням з органами Мінекобезпеки до 1 липня поточного року.

Платники щокварталу складають розрахунки збору за встановленою формою та подають до органів державної поточної служби до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

За четвертий квартал звітного року розрахунок збору (остаточний розрахунок збору за звітний рік) подається платниками, з обов’язковим попереднім погодженням з органами Мінекобезпеки, до органів державної служби в 10-денний строк після подання платниками річної статистичної звітності про кількість викидів, скидів, розміщених відходів і використаного пального не пізніше 20 січня року, наступного за звітним. Платники, що не складають статистичну звітність, подають річний розрахунок збору та довідку про фактичні обсяги викидів, скидів, розміщення відходів, використаного пального на погодження до органів Мінекобезпеки. Погоджений розрахунок збору подається до органів державної податкової служби до 15 січня року, наступного за звітним.

Збір сплачується платниками щокварталу до 20 числа місяця, що настає за звітним кварталом.

Збір, що справляється за викиди стаціонарними джерелами забруднення, скиди та розміщені відходи в межах лімітів, зараховується на валові витрати виробництва та обігу, а за перевищення цих лімітів – справляється за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні платників. Платники – фізичні особи, які є суб’єктами підприємницької діяльності, сплачують цей збір зі свого доходу. Збір, що справляється за викиди пересувними джерелами, зараховується на валові витрати виробництва та обігу. Для платників – бюджетних організацій – збір зараховується на видатки і передбачається в кошторисі доходів і видатків.

Тема: Плата за спеціальне використання водних ресурсів.

Платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів і збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту є підприємства, установи та організації (їх відокремлені підрозділи, що мають банківські рахунки та складають окремий баланс) незалежно від форми власності, а також громадяни – суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують водні ресурси та користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Об’єктом обчислення збору за спеціальне використання водних ресурсів є фактичний обсяг води, що його використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання.

На період до 2001 р., для відповідних категорій водокористувачів, незалежно від їх відомчого підпорядкування, збір за спеціальне використання водних ресурсів обчислюється із застосуванням коефіцієнтів, а саме для:

- рибогосподарських підприємств із вирощування рибо спадкового матеріалу і товарної риби в ставках та озерах – 0,1,

- сільськогосподарських виробників, включно з тими, хто здійснює експлуатацію іригаційних і меліоративних систем (виробництво сільськогосподарської продукції та зрошення, крім виробництва рису) – 0,2,

- теплових та атомних електростанцій (виробництво тепло- та електроенергії) – 0,5,

- підприємств житлового та комунального господарства, включаючи відомчі – 0,1,

- виробників рису – 0,08.

Розрахунок збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики подається до органів державної податкової служби за місцезнаходженням платника щоквартально наростаючим підсумком від початку до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Розрахунок збору за користування водами для потреб водного транспорту подається до органів державної податкової служби за місцезнаходженням платника до 15 числа місяця, наступного за звітним періодом (півріччя, дев’ять місяців та рік). Сплата платежу за спеціальне використання водних ресурсів і збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту за звітний квартал (період) здійснюється 19 числа місяця, наступного за звітним кварталом (періодом).

За понадлімітне використання водних ресурсів плата обчислюється і справляється у п’ятикратному розмірі.

У межах встановленого ліміту платежі відносяться на витрати виробництва, а за понадлімітне їх використання – стягуються з прибутку, що залишається в розпорядженні суб’єкти підприємницької діяльності.

Тема: Плата за землю.

Платники плати за землю та землекористувач, у тому числі орендатор. Власники землі та землекористувачі вносять платнику за землю у вигляді земельного податку, орендаторі – орендної плати.

Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:

- для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,1,

- для багаторічних насаджень – 0,03.

Ставки земельного податку з земель, які мають визначену грошову оцінку становлять 1% від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у пунктах 5-10 ставок плати за землі населених пунктів та пункту 2 ставок земельного податку сільськогосподарського призначення.

Податок із частини площ земельних ділянок, наданих підприємствам, установам і організаціям, що перевищують норми відведення, справляється у 5 –ти кратному розмірі.

Податок із земельних ділянок, наданих для підприємств промисловості, транспорту, зв’язку та іншого призначення справляється з розрахунку 5% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок із земельних ділянок, наданих для залізничного транспорту, Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, справляється в розмірі 0,02% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарських підприємств.

Податок із земельних ділянок, наданих у тимчасове користування на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення справляється в розмірі 50% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок із земельних ділянок, що входять до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляються у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок із земельних ділянок, наданих на землях водного фонду, за винятком земельних ділянок, справляється у розмірі 0,3% від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Юридичні особи подають розрахунки земельного податку (за станом на 1 січня) відповідній державній податковій інспекції до 1 лютого. Щодо ново відведених земельних ділянок розрахунки розмірів податку подаються юридичними особами протягом місяця від дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Нарахування земельного податку громадянам проводиться державними податковими інспекціями, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про сплату податку.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або користування земельною ділянкою податок сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні в поточному році.

Земельний податок сплачується рівними частками власниками землі та землекористувачами – виробниками товарної сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами до 15 серпня і 15 листопада, а всіма іншими платниками – щоквартально до 15 числа наступного за звітним кварталом місяця.

Платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за два попередні роки.

Перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його платнику допускаються не більш як за два попередні роки.

Тема 12: Порядок обліку та розрахунку місцевих податків і зборів.

.

Місцеві податки і збори є джерелом формування доходів місцевих бюджетів.

До місцевих податків та зборів згідно законодавства відн6осимо:

- податок з реклами,

- комунальний податок,

- готельний збір,

- збір за паркування автотранспорту,

- ринковий збір,

- збір за участь в перегонах на іподромі,

- збір за право використання місцевої символіки,

- збір за право проведення кіно-і телезйомок,

- збір за проведення місцевих аукціонів,

- збір за проїзд територією прикордонних областей,

- курортний збір,

- та інші.

Механізм утримання і порядок сплати місцевих податків і зборів встановлюється сільськими, селищними та місцевими радами відповідно до переліку і в рамках обмежених розмірів ставок, встановлених законом України «Про систему оподаткування» від 18.02.97 №77/97 – ВР, Декретом Кабінету Міністрів від 20.05.93 р. №56-93 «Про місцеві податки і збори».

Місцеві ради мають право вводити тільки такі місцеві податки і збори, які передбачені законодавством, але вони можуть скорочувати перелік місцевих податків і зборів, проте не збільшувати його.

Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право встановлювати податкові ставки, повністю відмінити окремі місцеві податки і збори або звільнити від них окремі категорії платників і дозволити відстрочити в сплаті місцевих податків і зборів.

Розмір зборів та місцевих податків не повинен перевищувати (витяг):

- комунальний податок – 10% від неоподаткованого мінімуму по заробітної плати в залежності від середньомісячної кількості працівників,

- збір за паркування автотранспорту – за 1 годину не повинен перевищувати 3% мінімальної заробітної плати в спеціально обладнаних місцях та 1% - у відведених місцях,

- ринковий збір – не повинен перевищувати 20% мінімальної заробітної плати для громадян та трьох мінімальних заробітних плат для юридичних осіб залежно від його територіального розташування та виду продукції чи товару за кожен день торгівлі,

- збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі – не повинен перевищувати 20 неоподаткованих мінімумів заробітних плат та однієї неоподаткованих мінімальної заробітної плати за день – за одноразову торгівлю (одне торгове місце дорівнює одному погонному метру прилавка).

Способы мобилизации денежных средств в доходную часть местных бюджетов базируются на общих методах и источниках финансирования. К ним принадлежат: прямое изъятие доходов из коммунального сектора; получение доходов от коммунального имущества и собственных услуг; перераспределение доходов юридических и физических лиц с помощью налогов; привлечение муниципальных займов.

Соответственно статье 9 Бюджетного кодекса Украины доходы местных бюджетов классифицируются по таким группам: налоговые поступления; неналоговые поступления; доходы от операций с капиталом; трансферты.

Налоговыми поступлениями признаются предусмотренные налоговыми законами Украины общегосударственные и местные налоги, сборы и другие обязательные платежи.

Неналоговыми поступлениями признаются: доходы от собственности и предпринимательской деятельности; административные сборы и платежи, доходы от некоммерческой и побочной продажи; поступление от штрафов и финансовых санкций; другие неналоговые поступления.

Между звеньями бюджетной системы разных уровней доходы распределяются согласно общегосударственным законам, а внутри звена - соответственно решениям местных органов власти.

Тема. Налоги и сборы доходной базы региона

Практика работы органов местного самоуправления показывает, что для расширения доходной базы региона с целью решения проблем экономического и социального развития следует шире внедрять местные налоги и сборы. Наибольшую часть от общей их суммы составляют поступления от коммунального налога (около 40 %) и рыночного сбора (почти 38 %). Приблизительно 7 % приходится на сбор за выдачу разрешения на размещение объектов торговли, около 6 % - на гостиничный сбор. Поступления по другим местным налогам и сборам не превышают 9 %. В регионах взимаются такие налоги и сборы:

Коммунальный налог. Плательщиками этого налога являются все юридические лица, за исключением бюджетных и планово-дотационных учреждений и организаций, сельскохозяйственных предприятий.

Объектом налогообложения является фонд заработной платы. Ставка коммунального налога не должна превышать 10 % годового фонда заработной платы, вычисленного, исходя из необлагаемого налогами минимума доходов граждан.

Рыночный сбор - это плата за торговые места на рынках и в павильонах, на крытых и открытых столах, площадках для торговли из автомашин, тележек, мотоциклов, ручных тележек, которая взимается с юридических лиц и граждан, которые реализуют сельскохозяйственную и промышленную продукцию и прочие товары.

Рыночный сбор взимается за каждый день торговли. Его предельный размер не должен превышать 20 % минимальной заработной платы для граждан и трех минимальных заработных плат для юридических лиц в зависимости от рынка, его территориального размещения и вида продукции (товара).

Рыночный сбор взимается работниками рынка к началу реализации продукции. Учет плательщиков возложен на администрацию рынков.

Налог с рекламы. Плательщиками являются юридические и физические лица. Объектом обложения является стоимость услуг за установление и размещение рекламы, а если рекламные работы выполняются собственными силами рекламодателя – стоимость фактических затрат по ним. Ставки: 1 % стоимости услуг за размещение единоразовой рекламы и 0,5 % стоимости услуг за размещение рекламы на продолжительный срок. Источник уплаты: для юридических лиц – это себестоимость продукции (работ, услуг), а для граждан – собственные средства.

Сбор за выдачу разрешения на размещение объектов торговли и сферы услуг - это плата за оформление и выдачу разрешений на торговлю в специально отведенных для этого местах.

Данный сбор взимается с юридических лиц и граждан, которые реализуют сельскохозяйственную, промышленную продукцию и прочие товары в зависимости от площади торгового места, его территориального размещения и вида продукции.

Предельный размер сбора за выдачу разрешения на торговлю не должен превышать 20 необлагаемых налогами минимумов доходов граждан для субъектов, которые постоянно осуществляют торговлю в специально отведенных для этого местах, и одного необлагаемого налогами минимума доходов граждан в день - за одноразовую торговлю.

Сбор за участие в бегах на ипподроме взимается с юридических лиц и граждан, которые выставляют своих коней на соревнования коммерческого характера.

Предельный размер сбора за участие в бегах на ипподроме, взимаемый за каждого коня, не должен превышать трех необлагаемых налогами минимумов доходов граждан.

Сбор за участие в бегах на ипподроме взыскивается администрацией ипподромов к началу соревнований.

Сбор за выигрыш на бегах взимается администрацией ипподромов с лиц, которые выиграли в игре на тотализаторе на ипподроме, во время выдачи им выигрыша. Предельный размер сбора составляет 6% от суммы выигрыша. Взимается администрацией ипподрома.

Сбор с лиц, которые принимают участие в игре на тотализаторе на ипподроме, взимается в виде процентной надбавки к плате, определенной за участие в игре. Его предельный размер составляет 5% от суммы платы, определенной за участие в игре на тотализаторе на ипподроме. Сумма сбора взимается администрацией ипподромов с участника игры во время приобретения им билета на участие в игре.

Сбор за право на проведение кино- и телесъемок вносят коммерческие кино- и телеорганизации, включая организации с иностранными инвестициями и заграничные организации, которые проводят съемки, и которым необходимы от местных органов государственной исполнительной власти дополнительные меры (выделение наряда милиции, окружение территории съемок и т.п.).

Предельный размер сбора за право на проведение кино- и телесъемок не должен превышать фактических расходов на проведение указанных мероприятий.

Сбор за право на проведение местных аукционов, конкурсной распродажи и лотерей.

Плательщиками сбора на проведение местных аукционов, конкурсной распродажи и лотерей являются юридические лица и граждане, которые имеют разрешение на проведение аукционов, конкурсной распродажи и лотерей.

Объектом сбора за право на проведение местных аукционов, конкурсной распродажи и лотерей является стоимость заявленных к местным аукционам, конкурсной распродаже товаров, исходя из их начальной цены или суммы, на которую выпускается лотерея.

Предельный размер сбора за право на проведение местных аукционов, конкурсной распродажи и лотерей не должен превышать 0,1% стоимости заявленных на местные аукционы, конкурсную распродажу товаров или от суммы, на которую выпускается лотерея.

Сбор на право проведения лотерей взыскивается за три дня до их проведения.

Сбор на право проведения лотерей взыскивается во время получения разрешения на выпуск лотереи.

Предельный размер сбора за право на проведение лотерей с каждого участника не должен превышать трех необлагаемых налогами минимумов доходов граждан.

Сбор за парковку автотранспорта уплачивается юридическими лицами и гражданами, которые припарковывают автомобили в специально отведенных и оборудованных для этого местах.

Объектом обложения является время парковки автотранспорта. Если парковка была произведена в специально оборудованном месте, то ставка налога определяется как 3 % необлагаемого минимума доходов граждан, а если в специально отведенных местах, то 1 % от необлагаемого минимума доходов граждан. Уплата производится водителями на месте парковки.

Сбор за выдачу ордера на квартиру уплачивается гражданами, которые получают документ, который дает право на заселение квартиры. Объектом обложения являются услуги, связанные с выдачей документа, который дает право на заселение квартиры и составляет 30 % одного необлагаемого минимума доходов граждан. Взимается данный сбор органами по учету и распределению жилья. Уплачивается в бюджет через учреждения банков до получения ордера.

Сбор с владельцев собак уплачивают граждане, владельцы собак, которые проживают в домах государственного и жилого общественного фонда, а также в приватизированных квартирах.

Оплата производится за каждую собаку, кроме служебных. Размер сбора равен 10 % необлагаемого минимума доходов граждан и взимается ежегодно.

Курортный сбор уплачивают граждане, которые прибывают в курортную зону, кроме некоторых категорий граждан, которые освобождены от уплаты Декретом КМ Украины.

Объектом налогообложения является каждый гражданин, который прибыл в курортную зону. Размер уплаты составляет 10 % необлагаемого минимума доходов граждан.

Учет плательщиков сбора осуществляется администрацией гостиниц и других учреждений гостиничного типа, квартирно-посредническими организациями или в порядке, определенном советами. Взимается сбор не позднее трех дней после прибытия в курортную зону.

Сбор за право на использование местной символики. Объектом обложения является использование местной символики в коммерческих целях. Плательщиками являются юридические лица и граждане, которые используют местную символику в коммерческих целях. Размер сбора определен как 0,1 % стоимости произведенной продукции, выполненных работ, предоставленных услуг – для юридических лиц и 5 необлагаемых минимумов доходов граждан – предпринимателей.

Местные налоги и сборы перечисляются в бюджеты местного самоуправления в порядке, определенном советами, которыми они устанавливаются. Взыскание невнесенных в установленный срок местных налогов и сборов осуществляется согласно действующему законодательству.

Тема. Поняття податкового менеджменту

Сучасна податкова система України формувалася і продовжує розвиватися в надзвичайно несприятливих соціально-економічних умовах. Тривале ігнорування в нашій країні світового досвіду оподатковування, постійне втручання політичних факторів у хід реформування податкової системи, тяжка фінансова криза економіки — все це негативно впливає на ефективність податкової політики в Україні.

Податкова система — сукупність податків, зборів та платежів, що законодавчо закріплені у даній державі; принципів, форм та методів їх визначення, зміни або скасування; дій, що забезпечують їх сплату, контроль та відповідальність за порушення податкового законодавства.

У сучасних умовах при управлінні податковою системою великого значення набуває об'єктивна оцінка і критичне узагальнення світового і вітчизняного досвіду проведення податкової політики. Тільки при успішному використанні даних передумов можна розраховувати на кваліфікований податковий менеджмент: від розробки нових законодавчих і нормативних актів з питань оподаткування до надходження податків до бюджету.

Податкова політика — система дій, які проводяться державою в галузі податків і оподаткування. Податкова політика знаходить своє відображення у видах податків, розмірах податкових ставок, визначенні кола платників податків і об'єктів оподаткування, у податкових пільгах.

Податкова політика є складовою частиною загальної фінансової політики держави на середньострокову та довгострокову перспективу. Податкова політика містить у собі такі поняття: -концепція державної діяльності в галузі оподатковування; -податковий механізм; -управління податковою системою країни. Виділяють такі стратегічні напрямки податкової поліпним:

1)побудова стабільної податкової системи, що забезпечує єдність, несуперечність і незмінність протягом фінансового року всієї системи податків і зборів;

2)скорочення числа податків шляхом їхнього укрупнення і скасування тих

податків, що не приносять значних надходжень до бюджету;

3)полегшення податкового тягаря виробників продукції і недопущення по двійного оподатковування шляхом чіткого визначення бази оподаткування;

4)скорочення пільг і винятків із загального режиму оподатковування.

Управління податковою системою являє собою складову частину загальної системи управління фінансами країни. Сутність управління розкривається у функціях. Функції управління — це певний вид діяльності в управлінні, що відокремився в процесі спеціалізації управлінської праці. До них належать: планування, організація, координація, стимулювання і контроль. Зазначені функції виступають не ізольовано, а у взаємозв'язку і взаємозалежності.

У сфері управління податковою системою ці функції мають свій специфічний зміст.

Планування — це наукове передбачення плину розвитку і визначення шляхів здійснення розширеного відтворення. Податкове планування, будучи органічною частиною планування фінансів країни, забезпечує узгоджену взаємодію всіх його елементів.

На державному рівні роль податкового планування визначає аналіз надходження податків, тенденцій і факторів росту бази оподаткування і на цій підставі визначення обсягів податкових надходжень до бюджету.

Організація як функція управління податковою системою виражається, насамперед, у виборі і формуванні системи органів управління, порядку їх підпорядкованості, встановленні прав і обов'язків кожного органу. У ширшому розумінні ця функція припускає також розробку нових методів оподатковування, наприклад зміну бази, ставки, податкових пільг, порядку подання декларацій тощо. Результат виконання функції організації полягає у створенні структури органів управління, закріпленої у відповідних положеннях, посадових інструкціях та інших нормативних документах.

Координація в області управління податковою системою передбачає забезпечення єдності дій податкових органів по усуненню диспропорцій у передбачених бюджетом планових завданнях з податків і зборів, які виникають внаслідок зміни соціально-економічних і фінансових умов.

Стимулювання означає, що органи управління пов'язують активність людєй із задоволенням їх матеріальних і духовних потреб. На перший погляд може здатися, що стимулювання як функція управління має обмежене застосування в податковому менеджменті. Сплата податків обов'язкова. Держава забезпечує стягнення податків з платників примушуванням, через яке реалізується на практиці фіскальна функція податків.

Але податки мають не тільки фіскальну, але й соціальну функцію. Сплата податків до державного бюджету пов'язана з необхідністю задоволення потреб платників податків у безпеці, правовому захисті, фінансуванні частини витрат на освіту, охорону здоров'я, науку і культуру за рахунок державних коштів.

Суспільні інтереси задовольняються за допомогою сплати підприємствами, організаціями і населенням податків і зборів до державного бюджету.

Стимулювання означає і певну матеріальну відповідальність за своєчасну і повну сплату податків.

Контроль як функція управління в сфері управління податковою системою заснований на загальних принципах системи державного контролю.

Форми податкового контролю визначаються вимогами податкової політики держави. Крім того, контролюється правильність і своєчасність сплати податків підприємствами і населенням. Тому податковий контроль є багаторівневим і всебічним.

Схема проведення податкового контролю наведена на рис. 1.

Податковий контроль розглядається з двох боків: як функція або елемент державного управління економікою та як особлива діяльність із виконання податкового законодавства України. Обидві боки податкового контролю перебувають в нерозривній єдності, безперервному розвитку й удосконалені.

Податковий менеджмент припускає використання усієї сукупності методів впливу на платників податків та проявляється у плануванні, регулюванні, стимулюванні та контролі за процесом оподаткування. Обґрунтований вибір і раціональне поєднання методів управління необхідні для побудови дієвого податкового механізму — системи форм і методів управління податковою системою з метою реалізації податкової політики.

Податковий менеджмент — це процес управління шляхом використання методів впливу податкового механізму на податкову систему з метою реалізації податкової політики.

Література

1. Закон України “Про державний бюджет на поточний рік”

2. Закон України «Про систему оподаткування» від 18.02.97 №77/97-ВР

3. Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17.12.98 №320-XIV

4. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 №334/94-ВР

5. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”” від 22.05.97 №283-97-ВР.

6. Закон України та інструкція “Про прибутковий податок з громадян», затверджений наказом Головної Державної податкової адміністрації України” від 21.04.93 №12 зі змінами і доповненнями.

7. Положення про порядок стягнення та обліку фіксованого сільськогосподарського податку затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 23.04.99 №658.

8. Закон України та інструкція “Про податок на додану вартість” від 03.04.97 №56-93.

9. Закон України “Про збір на обов’язкове соціальне страхування” від 26.06.97 №402/97-ВР.

10. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” №967-XIV від 15 липня 1999 р.

11. Наказ Міністерства праці та соціальної політики “Про затвердження Порядку справляння збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на випадок безробіття” від 03.10.97 р. №4.

12. Постанова КМУ “Про затвердження переліку видів оплати праці та інших виплат, на які не нараховуються збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та які не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати призначення пенсій” від 18.05.98 р. №697.

13. Закон України “Про обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття” №1533-111 від 2 березня 2000 р.

14. Закон України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” №996-XIV від 16 липня 1999 р.

15. План рахунків бухгалтерського обліку підприємств і організацій та інструкція по його застосуванню, затверджені Міністерством фінансів України від 30.11.99 №291.

16. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський облік на підприємствах України. – К.: А.С.К., 2000 р.